Попри те, що традиційно для людей слово ''хірургія'' завжди асоціювалось з великими та ''страшними'' розрізами на шкірі, все більшої поширеності набуває лапароскопія, інший метод виконання операцій. Це дві різні техніки хірургічного втручання, кожна з яких має свої переваги і недоліки. Постає питання ''що краще?'', ''що обрати?''. Тому пропоную обговорити: в чому ж різниця?
''Традиційна'' відкрита хірургія передбачає наявність одного розрізу, який буде достатньо великим, для виконання операції. Тобто хірургу потрібно через цей розріз побачити всі необхідні анатомічні структури і мати достатньо простору для маневру, щоб виконати хірургічні маніпуляції. Для прикладу, усім відомо що, якщо розріз справа знизу на животі, то це скоріш за все, колись оперували апендицит, розріз невеликий, бо при цій операції потрібно лише видалити апендикс. Інший "популярний" рубець посередині живота, який бачив майже кожен, який є універсальним доступом до всіх органів черевної порожнини. Такий доступ застосовується для виконання операцій більшого об'єму.
Лапароскопія, на противагу - це малоінвазивна хірургічна техніка, при якій замість одного великого розрізу, операція виконується через декілька маленьких розрізів (проколів) у черевній стінці. Переважно, розміри цих розрізів 0,5-1 см, інколи місця, де вони виконувалсь, важко навіть помітити. Через один з розрізів у черевну порожнину вводиться спеціальний пристрій лапароскоп, за допомогою якого зображення з черевної порожнини буде транслюватись на монітор і це стане "очима" хірурга. Дивлячись на це зображення і маніпулюючи довгими і тонкими інструментами, які вводять через інші маленькі проколи хірург виконує операцію в животі. Раніше, було багато застережень щодо лапароскопії. Це стосувалось, наприклад, того що лапароскопія обмежує поле зору хірурга, тому що він бачить лише ту зону на яку наведено лапароскоп, в той час як при відкритій хірургії усе ''як на долоні''. Проте, якість камер та техніка людей, які ними маніпулюють значно зросли і при застосуванні сучасного обладнання лапароскопія, доволі часто, може забезпечувати кращу візуалізацію ніж відкрита хірургія. Також противники лапароскопії наголошували, що ця методика подовжує час операції. Так, на початках це було правдою, проте зараз, при належній підготовці хірурга, час операції часто навпаки скорочується у порівнянні з відкритою хірургією.
Лапароскопія, безумовно, є технічно складнішою і в цій хірургій набагато більше залежить від злагодженості команди, яка оперує. Це пояснюється тим, що хірург буде бачити те що йому покаже асистент, який керує камерою, отже взаєморозуміння між ними повинно бути на найвищому рівні. Проте, переваги лапароскопічної хірургії очевидні. Великий розріз завжди призводить до більш тривалого больового синдрому, більшої ймовірності проблем з раною в післяопераційному періоді, а відповідно і довшого відновлення. Ці неприємні для пацієнта моменти, значно мінімізуються при лапароскопічному доступі. Ризик формування післяопераційних гриж при лапароскопічних операціях також значно нижчий.
При наявності на перший погляд явних перевагах лапароскопії не варто відкидати та забувати про відкриту хірургію. Є випадки, коли велика кількість попередніх втручань, може спричинити утворення зростів (спайок) у животі, які можуть ускладнювати виконання лапароскопії. Також на пізніх стадіях захворювання чи при наявності різних видів ускладнень відкрита хірургія може бути безпечнішим варіантом для пацієнта. У таких випадках довший післяопераційний біль чи триваліше перебування в лікарні відходять на другий план, у порівнянні з довгостроковими результатами, перспективами на одужання та якісне життя.
Висновок: якісний практикуючий хірург, безсумнівно, визначить оптимальний для вас тип втручання, проте абсолютно природньо запитувати у хірурга, чому саме цей тип операції він вважає найкращим. Не соромтеся запитати свого лікаря про всі аспекти хірургії, які вас цікавлять, адже діалог та взаєморозуміння між хірургом та пацієнтом це перший крок до успішного результату лікування.
Comments